четверг, 2 ноября 2017 г.

Ірен Роздобудько: українська журналістка, письменниця, поетеса

Спершу, оглядово - біографія, а потім - про твори, які є у фонді Брусилівської бібліотеки.

Народилася 3 листопада 1962 року у Донецьку. Закінчила факультет журналістики Київського Національного Університету. Працювала у Донецькому відділку ТАРС-РАТАУ телеграфісткою, у багатотиражці Донецького металургійного заводу, журналістом та диктором радіогазети. З 1988 року живе в Києві, де працювала в газеті «Родослав», коректором журналу «Сучасність», оглядачем на першому й третьому каналах Національної радіокомпанії, оглядачем у газеті «Всеукраїнські відомості», заступником головного редактора в журналі «Наталі», головним редактором у журналі «Караван історій. Україна» та журналістом у журналі «Академія».

Працювала також офіціанткою в ресторані, шпрехшталмейстером в цирку, Снігуронькою в фірмі «Свято», завідувачем відеосалону у кінотеатрі.

Автор ілюстрацій до книг Лариси Масенко, Елеонори Соловей, Леся Танюка. 
Авторка двох збірок поезій.


малюнок І.Роздобудько
Пойдем побродим по весне
Среди прохожих, 
чтоб из себя, как на блесне – 
не лезть из кожи,

Чтоб все печали за спиной
Шуршали, никли,
А впереди – сплошной покой:
Стихи и книги,

Чтоб знать спокойно:
Ни на суд, ни для регалий
Ни здесь не ждут, ни там не ждут
(как и не ждали…)

К себе – сплошному Ноябрю –
Привыкла, вроде…
Пойдем, побродим, говорю,
Пойдем, побродим…


Вишиває бісером, грає на гітарі, малює. Має доньку Яну. 
Переможниця літературних конкурсів «Коронація слова» 2000, 2001 і 2005 років.
Спеціальна відзнака конкурсу «Коронація слова 2011» у номінації «Кіносценарії» за «Садок Вишневий…»
Відзнака «Золотий письменник України», 2012.

звідси



Ірен Роздобудько - один з лічених сучасних українських письменників, які однаково продуктивно працюють як в кіно, так і в літературі. На сьогоднішній день в її фільмографії вже вісім стрічок і серіалів.








Цитати з інтерв'ю:

"...завжди намагаюся хоч трохи піднятися над реальністю, уникати описів бідності, політики. І повести за собою своїх читачів до інших берегів. Описувати конкретних людей і конкретні ситуації теж не вважаю вершиною майстерності. Для мене важливішим є поле фантазії, мистецтво узагальнень і вміння знайти високий зміст у простих ситуаціях.

Я люблю писати українською! Останні сім років я працюю в російськомовній пресі, і переключення з мови на мову для мене є особливим задоволенням. Я не соромлюся й не приховую своїй двомовності, і вважаю, що чим більше мов людина знає — тим вона багатша.

Мені завжди важко розповідати, про що мої книжки. Бо насправді вони завжди трохи НЕ ПРО ТЕ, що в них є на поверхні". 

Перевіримо?



Одна з головних площин інтерпретації цього твору — роль у нашому житті фантазії. Уява, створений нами самими світ є єдиним місцем, де нам затишно та спокійно, єдиний, де ми можемо існувати.

Письменниця створює досить прозорий міф і наприкінці роману вона висловлює подяку Бітлз, Фредеріку Фелліні, Мадонні тощо, таким чином розтлумачує, хто саме надихнув її на створення деяких персонажів. Найцікавіший і найдетальніший міф авторка вибудовує навколо письменника Джона Фаулза — як пошану пам'яті великому англійському романісту, який помер 5 листопада 2005 року, за два місяці до того, яка письменниця взялася писати свій роман...






Якщо тобі 13 і ти мрієш про далекі країни, подорожі та бої, а тобі за матусиним планом доведеться все літо провести за комп'ютером, то ти починаєш мріяти про пригоди. Але в якийсь момент пригоди самі тебе знаходять. Принаймні так було з Арсеном.

На початку літніх канікул він тікає із зідушливого міста в село до бабусі й дідуся. І крім того, що знайомиться зі своєю родиною, так ще й розгадує сімейну таємницю, приховану за сімомапечатками, і не тільки дізнається все до найменших подробиць, але й відновлює історичну справедливість і добру пам'ять про свого предка.






«Ґудзик» вже багато років є одним з лідерів продажів книгарень і по праву зайняв місце серед національних бестселерів.

Фатальна зустріч у мальовничому куточку Карпат змінила життя головного героя. Він пройшов всі кола пекла в Афганістані, але вижив. Через декілька років він - успішний керівник рекламної компанії. Проте минуле кохання знову увірвалося в його життя, і все летить шкереберть.

У цьому романі немає смертей і катаклізмів, але трагічне непорозуміння між головними героями спричиняє драматичні події. Кожен герой цієї книги по-своєму прагне щастя та не вміє цінувати подарунки долі. А тим часом янгол грає маленьким загубленим ґудзиком... Та життя не зупинилося. Герої знову зібралися разом - десять років по тому...





Головна героїня роману є своєрідним провідником у замкнений світ пацієнтів психодиспансеру, а функція її — просто їх вислухати. 

Оповіді пацієнтів різні. Спочатку здається, що це хвороблива маячня. Але з часом героїня починає бачити внутрішній стан речей. Згадуючи своє попереднє життя — кар’єру, гламурні вечірки, гонитву за славою — вона розуміє, що треба негайно тікати на безлюдний острів.
...Але скільки брати квитків на літак?






Можливо, ви їх зустрічали…
Тих, хто за одну-дві хвилини здатен зробити чи виправити помилку. 
Тих, хто, ховаючи від «вогнів великого міста» справжні почуття під маскою іронії, здатен «їхати світ за очі» у пошуках пригод або слави, не розуміючи, що шукає себе.
Тих, кого називають неприкаяними, адже вони живуть на межі добра і зла і кожної хвилини можуть зробити крок у будь-який бік.




Була собі така презентабельна агенція під назвою «Ескорт». І надавала вона заможним «бізнесвумен» специфічні послуги - «здавала в оренду» молодих, гарних і розумних чоловіків. Але все (ну, майже все) було в межах закону - ніякого інтиму, ніякого криміналу. Та одного дня тіло привабливого «кавалера» було знайдено на вулицях міста. Потім було вбито другого «ескортера», ще згодом - третього... Хто це зробив, навіщо, і чому в кожного молодика було зрізано пасмо білявого волосся? Відповідь шукайте на сторінках цієї книжки. 
Додамо, що роман Ірен Роздобудько «Ескорт у смерть» свого часу став лауреатом конкурсу «Коронація слова».




Ідеальні дружини чи ідеальні жертви?

У цьому ліцеї виховують дівчат, які стануть ідеальними дружинами тим, хто дасть більше грошей. Аж раптом одна вихованка гине. І цього разу інформацію не вдається приховати, бо є люди, котрим небайдужа доля дівчини, від якої відмовились її батьки на користь примарного майбутнього щастя...







Ірен Роздобудько переконує нас, що «світ малий», та пропонує змінити картинку і відкрити двері до іншої реальності. Вона не любить «туризму у чистому вигляді, не любить ходити в юрмі», тому часто проти ночі, не боячись, сама бреде незнайомими вулицями «на світло» й помічає геть «непоказні речі», що справляють на неї незабутні враження.

А ще вона любить число «10», тому й описала подорожі саме до стількох країн. Зокрема це Фінляндія, Швеція, Хорватія, Єгипет, Малайзія, Греція, Чехія, Америка, Ізраїль та Мальта.




Вигадана країна «Лапландія», про яку йдеться в книзі, в один день перетворилася на велику країну. 3 великим майбутнім. 3 людьми, котрі за мить розпрямилися і пішли вперед... Йшли, йшли, йшли... Озирнулися і здивувалися: ті, хто послав їх уперед, - з тими, хто тягнув назад.

Це може здатися неймовірним, але Ірен Роздобудько передбачила події, що відбуваються сьогодні. Так що «Оленіада» виявилася книгою пророчою.





Пролог одразу захоплює читача у вир подій, пов'язаних із знатним королівським родом. Сюжет починає стрімко розгортатись довкола діамантових підвісок - коштовностей, заради яких здатні перевернути світ. Зі смертю їх власниці починається нове життя останнього діаманту, який, будучи загримованим під звичайний камінець, зберігається поряд з усіляким домашнім мотлохом. Вправно володіючи основним елементом детективу, авторка створює справжню таємницю довкола діаманту. 
"Ця книжка — данина моєму дитячому захопленню Александром Дюма і повна авантюра щодо всіх, можливо, впізнаваних історичних і неісторичних осіб, котрі живуть на цих сторінках".



Якщо метелику, який потрапив до сачка, по черзі відривати крильця та лапки, він буде дуже кумедно повзти та звиватися. 

...Цікаво, а як там воно з людьми?


Він не кат – він дослідник, і він дуже хоче знати, що вони відчувають… 





Він і вона... Різні і роз'єднані - відстанями, часом, життєвими колізіями. Вони можуть ніколи не знайти одне одного, якщо, звісно, не шукатимуть. 
ЙОГО історія - це історія ранкового прибиральника в мальтійському готелі, на екзотичному острові у Середземному морі. Як і чому туди потрапив наш земляк? Чи варто шукати химерного щастя в далеких світах, якщо втекти від себе - неможливо? Герой «Ранкового прибиральника» випадково знаходить в одному з номерів готелю свою улюблену книгу - «Три товариші» Ремарка - й починає захопливі пошуки хазяйки книги. Віртуальне кохання перетворюється для нього на довге повернення до себе. 
ЇЇ історія - це історія жінки, котра має вихід в іншу реальність. У ранньому дитинстві вона намалювала на стіні двері й несподівано... увійшла в них. Відтоді життя багато разів намагалося зламати її: сповнена трагедійними подіями юність, загибель кращого друга, невдалий шлюб, зрада подруги, врешті - кар'єра і гроші, які не стали для неї ознакою успіху. В найскладніші миті життя вона малювала на стіні двері й проживала ще одне коло реальності, яка не відступає від нас навіть у снах...





Їх багато по усіх світах – тих, хто шукає кращої долі в чужій країні. Вони приязно посміхаються своїм новим господарям і з надією заглядають їм в очі в очікуванні на приязнь чужої землі. Вони пристосовуються. Вони звикають. Часом, комусь з них випадає удача. Часом – прозріння і повернення. Часом – нова любов. А іноді й смерть.

За своїми постояльцями - емігрантами з України - спостерігає хазяйка котеджу невеличкого німецького містечка фрау Шульце. Вона знає про них набагато більше, ніж вони про себе. З них їй треба обрати лише одного – того, хто «розшифрує» для неї листа з минулого.



"Я насправді не знаю, про що хочуть читати люди... Але знаю, чого вони хочуть: бути щасливими. Намагаюсь збагнути, у чому сенс цього вислову в кожному романі - в той чи інший спосіб... От і все".

Комментариев нет:

Отправить комментарий