среда, 12 октября 2016 г.

"Відгомін козацтва в слові писемному"

Українське козацтво у європейській літературі XVI – XVIII cт.


Існування козацтва як культурно-історичного феномену традиційно датується істориками з кінця XV ст. Але при цьому зазначається, що слово “козак” зустрічається у середньовічних тюркських і монгольських джерелах у значенні “вільна, озброєна людина, воїн-найманець”. Цікаво, що у давньогерманській, а потім і у старо-французькій мовах подібне значення мало слово “барон”. 

Згідно із спостереженнями французьких та українських дослідників, у 28 французьких середньовічних героїчних епосах біля 70 разів згадуються в ролі воєнних найманців “руси” або “роси”. За “індоіранською” версією, “русами” (білими) називались народи, які мешкали на Захід від головних центрів азійської цивілізації.

Отже, підґрунтя саме орієнтального сприйняття України і козацтва можна побачити ще у Середньовіччі, коли європейські лицарі вперше зустрілись на полі брані з воєнними найманцями з оселедцем на вершечку і сергою в усі.

Європейська література починає систематичне ознайомлення з українським козацтвом, починаючи з XVI ст., в першу чергу через жанр космографії, який зародився в часи античності (Птоломей, Страбон, Тацит) і отримав друге народження в ренесансну епоху.

Космографія – синтетичний жанр, що вбирає в себе, з одного боку – загальні географічні відомості, а з іншого – літературний аспект. Справа в тому, що географи тих часів далеко не завжди підтверджували свої твори власною дослідницькою працею, а виступали, скоріш, в ролі систематизаторів окремих уривистих фактів. Автори космографій спирались на античну, арабську і візантійську спадщину, нерідко займаючись творчою компіляцією, “перетягуючи” окремі цікаві факти з одного трактату до іншого. Потреба в новітніх космографіях відповідала вимогам ренесансного часу, коли Великі географічні відкриття значно розширили уявлення людини про навколишнє середовище і одночасно спричинили початок колоніальних захватів. 



Найбільш обізнаними з реаліями праУкраїни були, безумовно, польські географи. В трактаті Матвія Меховського (лат. ім’я Меховіта) “Про дві Сарматії”(1517р.) козаки, мабуть, вперше виступають під власним найменням. Меховіта розподіляє їх на християн (русинів) та нехристиян (татар). І говорить про існування двох Сарматій – європейської (Польща) і азійської (сучасна Східна Україна). З легкої руки Меховіти уявлення про дві Сарматії почало “кочувати” з однієї космографії до іншої. 







Великою популярністю користувалась видана у 1584 р. в Парижі латинська поема Себастіана Кленовича “Роксоланія”. “Роксоланія”, одна із назв сучасної України, походить від наймення одного із сарматських племен, яке із І ст. н.е. розповсюдило свій вплив від Дону до Карпат, ворогуючи з греками та римлянами. Але в ренесансній ідилії Кленовича ми бачимо дивний край, заселений героїчним народом. 




Важливу роль в накопиченні інформації зіграли повідомлення послів різних країн до Туреччини, Московії, Польщі (наприклад, повідомлення представників Франції у Стамбулі від 1563р., в якому докладно розповідається про страту Дмитра Вишневецького (Байди)).

XVI – поч. XVIІ ст. було неспокійним і драматичним не тільки в Україні. Це був час глобального перевороту свідомості, час осмислення Великих географічних відкрить, час Реформації і релігійних воєн в Європі.

Відображення українського козацтва у французькій літературі того часу можна умовно розділити на католицьку і гугенотську версії. Представники гугенотів (Д’Обіньє, Маржерет, де Тенд, Боплан, про якого буде окремо сказано нижче) дивились на козаків з повагою, як на “християнських лицарів”, що дають відсіч і католикам, і мусульманам. Католицька ж партія (Бержерон, де Бартенон, де Ту) бачила в поляках захисників християнського світу від варварів, представляючи козаків як орду напівдиких степовиків, що не знають ніякої віри, живуть вбивством та розбоєм, постійно вимагають гроші у польських королів, не визнають шлюбу й осілого життя. 

Наступним жанром, в якому проявила себе козацька тема, став жанр історичний. Історіографія минулих часів ставила собі за мету не тільки установлення фактів, а і яскраве, живе їх відображення.

 Одним із очевидців Визвольної війни українського народу 1648-1653рр. був П’єр Шевальє, мандрівник і, ймовірно, секретний агент французької корони, яка дивилась на козаків, як на небезпечну і вагому воєнну силу. У 1663р. він видав у Парижі свою “Історію війни козаків проти Польщі”, написану по свіжим слідам історичних подій. 

Твір Шевальє є, скоріше, прагматичним, ніж художнім, але деякі цікаві порівняння, що висвітлюють особливості сприйняття війни за “католицькою” версією є цікавими. Для Шевальє королівські війська є охоронцями святої віри, а “волоцюги” козаки – темною, нерозумною силою. Походження козацтва він виводить із способу життя, наближеного до піратського. Також він оспівує цивілізаторську функцію Стефана Баторія в перетворенні “ватаги” на військо. Україна була для Шевальє частиною Польщі, тому він вважав українську мову діалектом польської і дуже схвально відгукнувся про неї: “Вона делікатна, сповнена зменшувальними словами та ніжними зверненнями”.

Шевальє схвально відгукується про бойові якості козацтва: “їхня зброя часто знищувала численних ворогів; французьким же військам не доводилось наснажувати їх войовничістю, бо їм вистачало природженої сміливості”. Але, взагалі, він неодноразово підкреслює ницість козацтва і представляє Визвольну війну як “бунт черні”. Шевальє вважає, що поляки не перебили всіх українців тільки тому, що їм були потрібні “раби землі”, і оспівує мужність шляхетних поляків. 



Ренесанс із розвитком книгодрукування і переходом книжності на народну мову впустив у книжний світ просту, звичайну людину, якій було що розповісти читачам. Так набув нового дихання жанр роману-подорожі або роману-опису, які жадібно читала публіка, тому що люди давніх-давен проявляли інтерес до невідомих земель.

І хоч перші кругосвітні переходи французи скоять лише у XVIІІ ст., але у XVIІ ст. у Франції буде видано величезну кількість “подорожів” та “описів” про Московію та Польщу, де зазвучить слово “Україна” і з’являться більш-менш чіткі повідомлення про козацтво та його життя.

Але Україна ще сприймається як віддалена частина Речі Посполитої, і тема українського козацтва проявляється на рівні “підтеми”. І тільки у книзі Гійома Левассера де Боплана “Опис України” (1650р.) тема України зазвучала в повний голос, як самостійна і самодостатня. 



Потомствений гугенот, Боплан через релігійні переслідування залишив Францію і, як чимало хто з протестантів, знайшов притулок у Війську Польському, де із 1631 по 1648 рр. і знаходився на інженерній службі. Його обов’язки полягали у реконструкції і будівництві фортець (в т.ч. Кодацької), укріплень, палаців, нових населених пунктів в українських степах. 

Боплан не був професійним письменником. Він був, за власним визнанням, “шевальє, який упродовж усього життя перекопував землю, відливав гармати і стріляв порохом”. Але значущість його книги важко переоцінити. “Опис” служив матеріалом для творів Расіна, Буало, Вольтера, Байрона, Гюго, Меріме та ін. Популярність книги була дуже високою. Про це свідчить кількість видань: у Франції - 1651, 1660, 1673 рр., у 1704 було видано англійський, а у 1780 – німецький переклади. Пізніше книга неодноразово виходила голландською, російською, польською й українською мовами. Окремі екземпляри “Опису” Боплана збереглися в бібліотеках Людовіка ХІV і Наполеона Бонапарта.



Постійно зверталися до “Опису” Т.Шевченко, Д.Яворницький, М.Гоголь. Останній, до речі, поставив “літературний пам’ятник” невгамовному французу, вивівши в “Тарасі Бульбі” образ хороброго інженера, який, хоча й захищає поляків від козаків, але заслуговує повагу автора і читачів.

В своїй книзі Боплан в повній мірі демонструє універсалізм, інтернаціоналізм та віротерпимість, характерні для ренесансного світогляду – знаходячись на службі у поляків, надає сатиричну картину звичаїв польської шляхти, називає запорожців “благородним людом”, пишається власною дружбою з ними, а також тим, що перебуваючи у низові Дніпра, пройшов усі 13 порогів. “Серед козаків жоден не вважатиметься справжнім козаком, поки не перейде всіх тих порогів. Отож, за їхнім звичаєм, я і себе можу вважати козаком, і саме в цьому – моя слава”, - з гордістю згадує французький мандрівник.

“Опис” є одночасно науковою, художньою та підприємницькою подією. Безумовно, Боплан писав свою книгу заради відкриття перспектив спілкування з маловідомим до цього народом, заради знайомства із самобутнім обличчям далекої країни. Але одночасно автор був заінтересований у продажі, популярності свого видання. Тому в тексті можна побачити чимало фантастичних і перебільшених подробиць, націлених на подив читача. Популярність книги підсилив і час її появи. Визвольна війна в Україні широко висвічувалась у пресі. Але крім всього того цей твір захоплює своєю безпосередністю та невимушеністю, і автор книги, безумовно, мав хист оповідача.

Сподіваємось, що ці книги зацікавлять і вас – завітайте до Брусилівської районної бібліотеки, де ви матимете змогу з ними ознайомитись.


Використана література:
1. Боплан Г. Опис України / Пер. с фр. – Львів: Каменяр, 1990. – 301 с.:іл. 
2. Вавричин М. Україна на стародавніх картах. Середина XVII - друга половина XVIII ст.: атлас репродукцій / М. Вавричин, Я. Дашкевич, У. Кришталович. - К.: ДНВП "Картографія", 2009. - 224 с.: іл.
3. Кльонович С. Роксоланія: Поема / Пер. з латин. - К.: Дніпро, 1987. – 94 с.
4. Тема українського козацтва у світовій літературі // Всесвіт. літ-ра та культура в навч. закл. України. – 2008. - №1.
5. Українське козацтво та західноєвропейський світ // Історія українського козацтва: Нариси. Т. 2. – К.: Вид. дім ”Києво-Могилянська академія”, 2007. – С.215-248.
6. Шевальє П. Історія війни козаків проти Польщі / Пер. з фр. – К.:Томіріс,1993. – 224 с.

Комментариев нет:

Отправить комментарий