вторник, 11 октября 2016 г.

Успішний бренд: скандинавський детектив


Останні 20 років у світі літературного детективу тріумфують скандинавські автори - мешканці Швеції, Данії, Норвегії, Ісландії та Фінляндії. 

З приводу зародження детектива на Скандинавському півострові у фахівця з давньоісландськой літератури Іллі Свердлова існує своя версія - він вважає, що коріння північного детектива йдуть до часів написання саг. У той період було нудне розмірене життя, і тому будь-яка неабияка подія - вбивство або викрадення - викликало пожвавлення. 




Так це чи ні, але безпосередньо біля витоків жанру стояли чоловік і жінка - Пер Вале і Май Шеваль, які з 1965 по 1975 рр. спільно написали серію романів про роботу відділу з розслідування вбивств поліції Стокгольма під керівництвом Мартіна Бека. 

У 2008 редакція газети The Times поставила пару на 15 місце в списку найбільших письменників-детективів всіх часів, охарактеризувавши їх як «матір і батька північного кримінального роману».

Вони заклали основи скандинавського детектива в його нинішньому вигляді - похмурого, як природа півночі, густо замішаного на соціальних проблемах, що часом відверто лякає і розкриває темні надра людської натури. 

автор - фотограф из Норвегии Бритт М (Britt M)
«Холодний, похмурий клімат, закриті двері і завішені вікна створюють відмінну декорацію для написання детектива. Ночі довгі, лікер міцний, люди... змушені приховувати свої почуття і зберігати секрети» 
(The Economist)

"Скандинавський детектив" зі сталого словосполучення перетворився на бренд завдяки колективним зусиллям майстрів слова і фахівців видавничого бізнесу.

Суть бренда полягає в тому, що він повинен мати лише йому притаманні концептуальні риси, щоб споживачі, не напружуючись, його одразу розпізнавали й знали, чого їм очікувати. 


Отже, "скандинавський детектив" — це активна експлуатація соціальних (або й соціально-політичних) тем, обов'язкова гнітюча атмосфера і ду-у-у-же дивні слідчі — кожен з яких нещасний по-своєму, переважно малоприємні дійові особи, які послуговуються сленгом і табуйованою лексикою. Через наявність значної кількості особистих вад іноді навіть важко визначити, по який бік правових барикад перебуває герой... Часом здається, що на півночі Європи письменники проводять конкурс — хто вигадає найхимернішого слідчого, якому що гірше — то краще.

До того ж, автори детективів, які насамперед мали б вигадувати злочини, розробляти образи головних дійових осіб і незвичні способи розслідування, нарешті, дбати про оригінальність власної стилістики, наввипередки заходилися озвучувати незручні (або й неполіткоректні) теми. Вони на повний голос заговорили про бюрократію і корупцію, проблеми мігрантів і мультинаціональних середовищ, рекет, брудні економічні схеми, неофашистів, знущання з жінок, педофілію, наркоманію, екстремізм, замасковану правову й гендерну нерівність - все те, чого в північноєвропейських країнах, де вибудували "капіталізм із людським обличчям", - нібито не існує, і що бере за душу не тільки самих скандинавів, але і їх сусідів.

кадр з фільму "Дівчина з татуюванням дракона" (2009)
Один з міфів, чому на детективній арені тріумфують скандинавські белетристи, полягає в тому, що в Скандинавії, начебто, детектив здебільшого пишуть не "замріяні домогосподарки", а дійсно близькі до «практики» професіонали: журналісти, поліцейські і криміналісти, тобто безперечні знавці тонкощів і методик розслідувань. Насправді ж гільдія скандинавських детективників прихистила осіб широкого кадрового кола. 

кадр з серіалу "Міст"(2011)
Тож зі знанням справи і великим задоволенням вони відволікаються від слідчої лінії, аби в бічних розгалуженнях викласти те, що кожному з них до душі: від теорії музики до теорії міжнародної змови, від тонкощів садівництва до найменших подробиць життєдіяльності пенітенціарної системи, від класифікації комах до тисяча й одного способу розповсюдження заборонених речовин. Не забуваючи, при цьому, звісно, про похмурі барви для зазвичай урбаністичних пейзажів, колоритні сценки із зазвичай балканськими переселенцями, розмаїття зазвичай ексцентричних типажів. І достовірні діалоги — кисень для гостросюжетних романів.

Ще одна питома риса — жанрова неперебірливість, до чого доклалися не тільки автори, а й видавці, критики, рекламісти, продавці, щойно скандинавська "хвиля" почала набирати сили. Відчувши, що кримінальне читво у публіки в фаворі, ним почали прозивати романи, в яких є бодай натяк на злочин і кару. Чи не раніше за всіх це трапилось із данцем Петером Хьоґом (нар. 1957 р.) - його міжнародний бестселер "Смілла та її відчуття снігу"(1992), котрий поєднав елементи екшну, філософської притчі, трилера, містичного роману, почали іменувати "детективом".

 
Початок 90-х, Копенгаген. 37-річна Смілла — напівдатчанка, напівескімоска, яка читає заради розваги Евклідові «Начала», знає 70 тлумачень слова «сніг» і завжди перемагає у рукопашному бою з професіоналами-чоловіками, — розпочинає власне розслідування дивної загибелі сусідського хлопчика-ескімоса, що зірвався з даху будинку. У Смілли особливе відчуття снігу, вона вміє читати сліди. Однак головне для неї — не тільки розслідування вбивства, а й спроба вийти з власної глибокої кризи, розібратися зі своїм минулим, знайти нарешті власне «я».



До детективу відносять і книгу "Тиша" (2006), над якою автор працював 10 років. Роман став великою подією літературної і медійного життя Данії початку XXI століття.

Каспер Кроне, клоун із світовим ім’ям і шанувальник Баха, відчуває людей як музику, визначаючи мелодію і тональність кожної людини. Одного разу до нього приводять дев’ятирічну дівчинку Клару-Марію, яка ніяк не звучить. Усередині дитини — тиша. Невдовзі з’ясовується, що дівчинку було викрадено. Клара-Марія благає допомогти їй, і Каспер з головою поринає у хитросплетіння інтриг, де все змішалося: діти з паранормальними здібностями, гравці на ринку копенгагенської нерухомості, геодезисти та сейсмологи, циркові акробати, монахині із Східної церкви, гонщики-інваліди — і все це на тлі сучасного Копенгагена, химерного міста-лабіринта. 

Але підбив підсумки образним розробкам попередників і встановив планку для наступників саме Стіґ Ларссон (1954—2004) — талановитий шведський письменник і журналіст, твори якого набули популярності вже після передчасної смерті автора. Його трилогію «Міленіум» про детектива-журналіста Мікаеля Блумквіста та дівчину-хакера Лісбет Саландер називають однією зі світових видавничих сенсацій останніх років.


Стіґ Ларссон — не єдиний, чиї книжки продають мільйонними накладами, перекладають і екранізують.

Норвежець Ю Несбьо (нар. 1960 р.) у себе на батьківщині спочатку став відомим як економічний оглядач (він закінчив Норвежську школу економіки), потім як рок-музикант і композитор популярної групи „Di Derre”, а наприкінці 90-х ще й як письменник, автор серії романів про норвезького поліцейського Харрі Холе. 

Перший з романів серії – „Нетопир” (1997) був визнаний кращим детективом Скандинавії, удостоївся у критиків звання „миттєвого бестселера” й приніс автору престижну премію „Срібний ключ”, яка вручається у скандинавських країнах у сфері детективної літератури.






Єнс Лапідус (нар. 1974 р.) — успішний адвокат із Стокгольма, який після виходу у 2006 році роману «Шалені гроші», створеного на основі реальних кримінальних справ, прокинувся знаменитим письменником. Ця книга одразу ж стала світовим бестселером, її перекладено 26 мовами. 2010 року твір було екранізовано. Єнса Лапідуса називають новим Стіґом Ларссоном. Сам автор іменує свою творчість «стокгольмським нуаром» — гламурною чорнухою. Він щиро приправляє сірі шведські будні кров’ю, наркотою, бійками, погонями та іншими атрибутами голлівудських блокбастерів. 

У романі три головних герої: ЮВе — псевдомажор, що вчиться на юриста, Мрадо — сербський гангстер, що їздить на розбірки з «вовками» й «ангелами пекла», і чилієць Хорхе, що сів за торгівлю кокаїном і планує втечу із зони. Шляхи їх урешті-решт перетинаються…


Геннінг Манкелль (1948 - 2015) - шведський прозаїк, драматург, режисер і видавець, автор детективних романів про комісара Курта Валландера. Численні твори цієї серії екранізовано, деякі з них — кілька разів. 
Цікаво: після тривалої подорожі, Африка назавжди стала для Манкелля другою батьківщиною. «Я стою однією ногою в снігу, а другою — в піску», — сказав він про себе в одному з інтерв'ю. Письменник створив свій власний видавничий дім Leopard Förlag, щоб підтримувати молоді таланти з Африки і Швеції.

Зима на початку XXI століття. Старший чоловік піднімається з ополонки й зауважує на кризі жінку з ходунцями. Хто вона? Як вона сюди потрапила? Так починається історія про Фредріка та Гаррієт. 

Колись давно вони були безтямно закохані. А тепер Фредрік живе на Невеликому острові на краю архіпелагу в оточенні тиші, пса, кота й мурашника у вітальні. Страшна таємниця, фатальна помилка перетворила його на відлюдкуватого самітника. Важко хвора Гаррієт вимагає, щоб Фредрік виконав дану їй колись обіцянку. Вони вирушають у спільну, подекуди приголомшливу подорож, у якій їм судилося зустріти чимало загадкових людей, які ховаються під поверхнею спокійної шведської реальності. 

У романі «Італійські черевики» Геннінґа Манкелля смерть і біль тісно переплітаються з радістю й любов’ю до життя.

Шведські, норвезькі, ісландські, фінські та данські автори спромоглися стати в один ряд із класиками жанру - образи центральних фігур вони навчилися створювати відмінно. 
Попри деякі особисті вади та погані звички, герой (одинак, дует, група — не має значення) скандинавського детективу повинен бути опозиційним до влади, уважним до суспільних негараздів і відчайдушно сміливим - йому не все одно, в якому світі жити. Мабуть, насамперед завдяки цій гуманістичній складовій похмурі скандинави і виглядають так симпатично. 

Комментариев нет:

Отправить комментарий